«НАШ КРАЙ» відстоюватиме школи-інтернати на Миколаївщині

26.06.2020

 

Прийняття в березні цього року нового Закону про загальну середню освіту поставило під загрозу існування інтернатних закладів. Розбіжності Закону зі статутом закладів, відсутність положень, законодавчі прогалини  — все це унеможливлює роботу інтернатів всіх типів і може призвести до їх знищення. Фракція партії «Наш край» в обласній раді у березні ініціювала звернення до Кабінету Міністрів та Верховної Ради з вимогою переглянути деякі пункти Закону та внести правки. Поки ніяких рішень не прийнято. Як вирішується проблема на місцях, розповіла депутат обласної ради, член фракції «Наш край», голова постійної депутатської комісії  з питань культури, науки і освіти, сім’ї та молоді, спорту Надія Іванова.

К: Надія Валеріївна, в якій ситуації опинилися інтернатні заклади?

Н.І. У нас в області – одна з найбільших кількостей інтернатних закладів – у нас їх 22. Чотири санаторних, дев’ять  спеціальних, сім – загальноосвітніх та дві спецшколи. Хтось вважає, що у нас їх забагато. Але серед них спеціальні – для особливих дітей, особливих по різному. Загальноосвітні – для дітей-сиріт та позбавлених батьківського піклування, для дітей з малозабезпечених сімей. У березні вийшов новий Закон України про загальну середню освіту. І в багатьох пунктах він суперечить або виключає пункти старого Закону. Що стосується санаторних шкіл, найбільш кричуще. Ми в обласній раді по заяві «Нашого краю» приймали звернення до Кабінету Міністрів та Верховної Ради з вимогою виключити кінцеві положення, в яких прописано, що санаторні школи-інтернати не мають права з 2020 року приймати дітей 1-9 класів. Позбавлення такого права, я вважаю, веде до того, що школи-інтернати будуть знищені.  Тому що немає дітей – вимирає заклад.

К: Як пояснити таке рішення щодо санаторних шкіл?

Н.І. Моя думка про цю норму? Сказати погарячкували – нічого не сказати. В санаторних школах нашої області створені всі умови  — нова українська школа, сильні ліцензовані фізіотерапевтичні кабінети, ЛФК, міцна матеріально-технічна база. Тому такий заклад освіти втрачати дуже складно. Розмов багато. Нардепи від Миколаївщини всі проголосували за цей Закон. І ніхто не хоче включатись в боротьбу за їх збереження. Позиції різні – комусь все одно, хтось говорить: подивіться, скільки грошей вони їдять. Ну якщо в нас на останньому місці діти, і неважливо, як вони будуть себе почувати… То, сумно.

К: Можна про санаторні школи детальніше. І про їх доцільність.

Н.І.  Якщо говорити про санаторні школи, то у нас є кардіологічна, скаліозна, туберкульозна, порушення органів дихання. Чомусь народні обранці вважають, що це лікувальні заклади. Тому що беруть статистику — скільки дітей вилікувалось. Там діти не хворі на гострі захворюваннями, а в основному з хронічними порушеннями здоров’я. В когось вони вроджені, в когось – набуті. І наповнюваність наших цих інтернатів – вище 100%. Туберкульозний – 100 %, 130 – кардіологічний, 160 – скаліозний. Вони перевантажені. І говорити про те, що зараз це все зруйнувати…. Якщо ми переводимо їх в ліцеї і коледжі, то в них не буде початкової школи. Проблема вимальовується велика. Сьогодні з’явилася надія. Бо деякі нардепи звернули увагу на це і пообіцяли внести правку про відміну прикінцевих положень. І тоді ми змогли б по Закону 2017 року мати не інтернати, а школи з пансіоном. Так, там є обмеження по пансіону, але це вже все можна вирішити і зберегти заклади. І всі ми чекаємо винесення на розгляд цієї правки. Всі ми сподіваємось, на депутатів від Миколаївщини зокрема.

К: З якими інтернатами ще проблема?

Н.І: Що стосується спеціальних шкіл-інтернатів, тепер вони будуть спеціальними школами. Це наші діти із затриманням розвитку, порушенням слуху і мовлення. Там, нібито, все нормально згідно закону. І департамент освіти запевнював, що там забирається лише слово «інтернат», а так все залишається, як і раніше, але… Департамент спочатку дав вказівку написати статути закладам, вони написали, скинули, сиділи спокійно. А під час робочої групи директора побачили проєкти статутів, які виносяться, і були, м’яко кажучи, здивовані. Це не ті проєкти статутів, які вони подавали.

К. Що саме вас зупиняє в прийнятті статутів?

Н.І Керівники підняли ряд проблем. Немає положень, немає на основі чого розраховувати штатний розпис, і так далі. Прописали, що на пансіон можуть залишатись лише діти, якщо більше години їзди. Ну, для прикладу, візьмемо Вознесенський заклад. Там зараз 223 дитини. 40 з них – з цього населеного пункту, далі – діти з цього району і з інших районів. Якщо так рахувати, то від Вознесенська до Миколаєва їхати годину. Але, це недоцільно організовувати щоденний підвіз. Як розраховувати – методики немає. Якщо по кілометражу  —  ми розуміємо, що в наших районах дороги не витримують ніякої критики, це буде далеко не година. І розуміємо, якщо нам возити з 180 дітей щоденно з однієї тільки школи. 18 пасажирів в шкільному автобусі, направлення не однакові, бо діти з різних сіл. Якщо ми навіть за це беремось, то 180 дітей нам потрібно розсадити в десять автобусів — це тільки на один заклад. Десять автобусів – це десять водіїв, десять педагогів у супровід, це ГЗМ, це запчастини, це гаражування. Чи не дешевше тримати вихователів, які приглянуть за дітьми у пансіоні? От питання. Я взяла  один заклад з 22-х. До того ж є санітарні норми про підвіз і вони ще діють. Початкова школа – 15 хв, старша школа – півгодини їзди. Порушувати закон?

К: Який вихід ви пропонуєте?

Н.І: Ми дали доручення юристам, департаменту розробити алгоритм, яким чином прописати їм в уставах, що ми керуючись санітарними нормами, залишаємо на пансіон дітей не в межах години їзди, а тих межах, які вказані в санітарних нормах. Друге питання  по спецшколам – це те, що їм забороняється залишати на пансіон дітей в святкові та канікулярні дні. Директори одразу заговорили про дітей-сиріт та про те, що сьогодні вимальовується тенденція, що опікуни відмовляються від опікунства.

К. А як же соціальні сироти? Що з ними зараз?

Н.І. Я скажу, що коли був карантин, всім сказали – розпихуйте, шукайте родичів дальніх родичів, родичів родичів – і так далі. Педагоги ходили відстежували умови, в яких діти перебуватимуть. Я навіть бачила, так звані, педагогічно благополучні сім’ї. Сказати, що умови бажають бути кращими – це нічого не сказати. Все облуплене, брудне. Умови жахливі, особливо якщо порівнювати з інтернатами. Я не знаю, по мені, було б побілено і чисто, і вже був би показник. А так антисанітарія страшна – пліснява, грибок. Хоча, юридично, вони не віднесені до неблагополучних. Питання непросте.

К. Зараз служби більше схильні до того, щоб залишати дітей в сім’ї.

Н.І:  З батьками краще, але з якими? Коли мамка рідна, але вживає, в хаті холодно, голодні по двоє – троє діб, мамка залишає їх без нагляду цілодобово. З такою мамкою краще? І поки в нас є такі діти і сім’ї, ми маємо нести відповідальність і зберегти ці заклади. Для того, щоб діти були під наглядом. Деякі кажуть – ось понародили, треба збільшувати відповідальність батьків. Відповідальність батьків – це добре, але ми не тварини, ми – держава, ми – суспільство. Діти то не винуваті, які в них батьки. Соціально відповідальні, соціально безвідповідальні – вони різні.

К: Наш законодавець говорить, що діти не повинні жити в інтернатах, повинні бути патронатні сім’ї.

Н.І : У нас сьогодні в області їх три. Дві в Миколаєві, одна —  у Вознесенську. І якщо подивитись на статусних дітей в області – це ті, які дійсно сироти —  їх більше чотирьохсот. 400 дітей, яким немає куди дітись, якщо закриють інтернати. Розділим їх на 11 депутатів від Миколаївщини. Нехай кожен візьме собі по сорок з гаком дітей в патронатну сім’ю. А чого? Хоча б по два-три, нехай приклад покажуть, як народні обранці від області. Вони ж голосують за це, вважають це правильним. Нехай покажуть приклад соціальної відповідальності. Тим більше, думаю, матеріальна складова в них нормальна, соціальні служби їм навряд чи відмовлять. Нехай візьмуть собі дітей, особливо – особливих. Почнуть з них. Якщо ви приймаєте закони – це означає, ви розумієте, як їх втілювати, як вирулювати з цієї ситуації на місцях.

К: Які ще прогалини в законі?

Н.І: У нас при загальноосвітніх і спеціальних інтернатах були дошкільні групи. Наприклад,  шостий інтернат – глухонімі, вони займалися ранньою корекцією слуху у дітей – і дітей міських, і дітей з районів. Наші законодавці в цьому законі в трансформації наших інтернатних закладів взагалі забули про дошкілля.  І сьогодні стає таке питання – по цьому закону ми взагалі не можемо прописати в статуті дошкільні групи. І пансіон для них також був би бажаним. Якщо ми трансформуємо загальноосвітні інтернати в мистецькі, спортивні, спортивновоєнні (бо згідно закону вони мають мати якесь направлення). По ним немає положень, і ми не розуміємо, в кого ми можемо їх трансформувати, яке там буде підводне каміння, чи достатня матеріально-технічна база, працівники. Але головне, ліцеї – це 5-9, коледж – 10-12 класи. Де знову початкова школа? Сиріт і позбавлених батьківського піклування куди подінемо? В мене враження на сьогодні, що наші законотворці не розуміють, що вони приймають. Ось коли буде загальне розуміння, тоді будуть народжуватись нормальні законопроєкти. А поки, якщо говорити по цій реформі – вона комкана, рвана, і не видно кінцевих цілей. Вона – не обрахована. Для мене, як економіста, це дуже страшні речі. Ми економимо на чому і скільки? І що отримуємо? По-перше – економічно. По – друге, який рівень освіти ми повинні отримати наприкінці?

К: Який вихід ви бачите на місці?

Н.І : До 2024-го року є час. Я, як голова комісії, не поспішаю приймати рішення. І йду за шляхом: сім раз відмір – один відріж. Тому ні перед новим роком, ні в цьому році жоден статут інтернатного закладу не був прийнятий.  Прийняти його абияк, а потім ми просто втратимо заклад. І поки є перехідні положення в бюджетному кодексі, нехай вони будуть.

К: Санаторні інтернати опинилися під найбільшою загрозою. Адже, з першого вересня вони не матимуть права набирати дітей. Що будете робити?

Н.І:  Юридично це зибко, але на перехідний період рішенням обласної ради дозволити їм набирати перші класи. Обласна рада повинна взяти колективну відповідальність, не покладаючи відповідальність на директорів. Саме на період реформування, поки не буде положень і поки не буде зрозуміло, в кого реформувати. Чотири роки до 2024-го року, то як раз ці діти випускаються в п’ятий клас і ми нічого не руйнуємо. А поки наші законотворці може подивляться на санаторні навчальні заклади, подивляться на початкову школу, подивляться на те, що робити з пансіонами. І залишать їх санаторними. Їх не так багато по Україні – менше 50 на всю країну. Тому в межах країни, думаю, це можливо зробити. А зараз руйнувати те, що є, а в 2024-му будемо шукати приміщення під коледжі і ліцеї з пансіонами. Принаймні до 2024-го року ми маємо зберегти, як є. А там будемо бачити.

Теги: ,