«Вони назавжди залишаться в історії рідного краю», — депутати «Нашого Краю» на Вознесенщині привітали ветеранів з Днем Перемоги

Депутати Вознесенської міської ради від партії «Наш Край» привітали особисто ветеранів Вознесенська з Днем Перемоги. Лариса Торжинська, Віктор Кісіль, Олексій Вдовіченко вручили подарунки та висловили слова привітання.

Бої за Вознесенськ розпочались на початку серпня 1941 року. 5 діб нині уже ветерани обороняли місто. Про те нерівні сили не могли надовго затримати масовий наступ. 6 серпня ворог захопив Вознесенськ. Близько двох тисяч молодих вознесенців було вивезено у Німеччину. Понад 4 тисячі місцевих жителів були розстріляні. 961 день на Вознесенщині господарював ворог.

Восени 1941 року у Вознесенську був створений підпільний центр, командиром якого став М. В. Пошукайло, комісаром – М. О. Чернов. Підпільники випускали листівки, виводили з ладу техніку, підривали склади з боєприпасами, рятували молодь від каторжних робіт на чужині, визволяли військовополонених. Але за доносом провокатора, травневої ночі 1943 року учасники всіх підпільних груп були заарештовані і кинуті в криваву гестапівську катівню.

Після жорстоких знущань на світанку 62 учасники підпілля були розстріляні. В їх числі Г. Я. Гончаренко, М. В. Пошукайло, М. О. Чернов, Валентина та Ілля Чубчики, В. С. Левченко, О. А. Ткачук, М. В. Кондратьєв. Ті, хто залишився в живих, не дивлячись на важкі втрати, продовжував боротьбу проти ворога.

18 березня 1944 року розпочались бої за населені пункти Вознесенського району. Фашистські війська намагались будь-якою ціною зупинити стрімке просування радянських військ вперед.

В передбаченні важких боїв біля Вознесенська, командуючий фронтом Р.Я. Малиновський посилив війська генерала Шарохіна. Тепер до Вознесенська направлялось 9 радянських дивізій. Обставини складалися дуже несприятливі. Як і раніше, не вистачало артилерії, боєприпасів. Березневі дні видались на рідкість важкими. Перед наступом два дні йшов безперервний дощ, стояло непрохідне бездоріжжя. Місцеві річки широко розлились, наповнені весняною крижаною водою, стали перепоною. Подібної повені вознесенці не пам‘ятали. Вода доходила до центру міста. Вимоклі до нитки солдати продовжували йти вперед, долаючи несамовитий опір ворога.

Налітала фашистська авіація, солдати падали лицем в багнюку, а коли фашисти відлітали, хто міг піднятися — підіймались. Знімали чоботи, виливали воду разом з кров‘ю, одягали їх і йшли далі.

Бої за Вознесенськ зав’язались 20 березня. Штурм міста тривав майже 3 доби. Масовий героїзм воїнів вражав ворога. Особливо гарячі бої розгорнулися біля залізничного вокзалу. Патріотизм, з яким воїни захищали рідну землю, наводив жах на ворогів, не витримавши нищівного удару, вони відступили.

Для сотень бійців бій за місто Вознесенськ став їх останнім боєм. Вічним сном сплять на вознесенській землі сини різних національностей.

На фронтах Другої світової війни боролися з ворогом вознесенці, з яких: 20 чоловік нагороджено орденами Леніна, 103 – орденами Червоного Прапора, 972 – орденами Червоної Зірки, 561 – орденами Великої Вітчизняної війни, понад 350 чоловік – орденами Слави. П’ятьом вознесенцям присвоєно звання Героя Радянського Союзу: Я. Х. Кольчаку, І. М. Самбурову-Фолкуяну, С. Г. Коршуновичу, П. М. Свірьопкіну, А. П. Артеменку.

Ми вклоняємося подвигу усіх визволителів нашого міста, вони назавжди залишаться в історії рідного краю.