ПОНАД 20 РОКІВ ЧИНОВНИКИ РОЗТРАЧУВАЛИ ГАЗ І НЕ РОЗВИВАЛИ ВИДОБУТОК

ВЛАСНІ ЕНЕРГОРЕСУРСИ, ЩО ВИТРАЧАЮТЬСЯ ГРАМОТНО Й ЕКОНОМНО, – НАДІЙНИЙ ШЛЯХ ДО НЕЗАЛЕЖНОСТІ КРАЇНИ. ПРОТЕ В УКРАЇНІ ЗА ОСТАННІХ 27 РОКІВ НА ДЕРЖАВНОМУ РІВНІ ЦІЄЮ НАДВАЖЛИВОЮ ТЕМОЮ, ПО СУТІ, НІХТО НЕ ЗАЙМАВСЯ.

Сподівалися на різне. Довічну дружбу з Росією. Скорочення енергоспоживання, яке якось, та вдасться забезпечити – через падіння виробництва Україна, яка споживала в 1991-му 120 млрд куб. м газу, до 2015-го мала потребу всього в 34 млрд куб. м. Зрештою, були більше заклопотані наповненням власних кишень, ніж вирішенням енергетичних проблем на користь країни.

Тому – не модернізували підприємства, що залишилися після розпаду Союзу. Дозволили власному порівняно дешевому газу тихо розходитися по заводах, викуплених приватним капіталом. І в масштабах країни робили ставку на монопольні закупівлі російського газу.

Пригадаємо, ще в 1990-і на ринку імпорту газу працювали 8 компаній. Назви найбільших з них – ЄЕСУ, «Індустріальний союз Донбасу» тощо – ще й зараз нагадують, хто та які статки заробив свого часу на веденні газових постачань. Проте існування різних постачальників давало й надію на альтернативні джерела наповнення енергоринку. Вже до 2003-го залишився один – «Нафтогаз». А основним методом поповнення ресурсів стали багатоденні переговори, про труднощі в яких була щедро поінформована вся країна.

Про те, що в Україні існують і свої ресурси, які необхідно раціонально використовувати, нагадувати вважалося практично непристойним. Розвиток власного ринку і перехід споживачів на український газ вимагали чітких планів, вкладень в переобладнання підприємств і газовидобування – і не давали жодного тіньового прибутку. Тому – навіщо вони місцевим новоявленим олігархам?

Ціна на імпортний газ стала зростати, особливо стрімко – напередодні президентських виборів в Україні

Якраз до цього моменту вибухнуло енергетичне «розлучення» з Росією. І після приходу до влади Віктора Ющенка замість очікуваного сусідами Віктора Януковича сталася перша «газова війна» 2005-2006 рр. Врешті-решт, ситуацію пом’якшили і начебто домовилися. Проте ціна на імпортний газ стала зростати, особливо стрімко – напередодні президентських виборів в Україні.

Але наша країна продовжувала купувати газ переважно в Росії, одночасно пустивши на самоплив проблему повернення боргів підприємств «Нафтогазу». Система ціноутворення, що існувала на той час, півтора десятиліття компенсувала велику частину ціни газу всім – і бідним, і спроможним, і навіть дуже заможним. Жорстким обліком газу і впровадженням енергозбережних технологій в країні, як і раніше, не займалися.

В результаті в 2014 році, коли шляхи з росіянами остаточно розійшлися через захоплення Криму і втручання в ситуацію на Донбасі, виявилось, що фіскальний дефіцит газового сектора склав 5,7% ВВП, перевищивши весь бюджетний дефіцит України. Вихід вітчизняні політики знайшли у примушенні населення країни до сплати цих боргів, підвищуючи ціну на газ по декілька разів на рік.

Теги: , , , ,