«Але мріяти ми повинні? Буде мета, бажання – знайдуться ресурси» — Леся Курчик

Леся Курчик – не корінна жителька Новоолександрівки в Баштанському районі. Після аварії на Чорнобильський АЕС молода сім’я Лесі Миколаївни переїхала в нашу область. Ініціативний педагог-фахівець вже мала досвід роботи в дошкільному навчальному закладі і мала змогу порівняти.

  • Я застала ще діючий колгосп. І село не було ще занедбаним. І робота була, і садочок зі школою працювали. Приступила до роботи не в цьому садочку, а тому, що працював від двох колгоспів. Але на батьківщині я працювала в садочку великому, з басейном, з двома музичними керівниками. Була молода, 25 років всього. Але розуміла, наскільки все тут було на іншому рівні. Коли вносила якісь пропозиції, часто зустрічала супротив і чула: дивись, придумала вона, і без цього можна обійтись. В Новоолександрівський садочок, в якому зараз працюю, ходили мої діти. І поки тут завідувала Зоя Іванівна (на сьогодні Новоолександрівський сільський голова – ред.), то і лад тут був, а потім…

Потім розвал колгоспів, занепад соціальних об’єктів, безробіття на селі.

  • Все зруйнувалося, впало в небуття взагалі. Тут були такі зарослі страшні. Боляче було на це дивитися. Я на той момент в декреті була. Не могла спокійно сприймати ситуацію. Бачила, як діти ходять по селі без діла. А я маю потенціал організувати їх. Знаю, що можу це робити. Там, де ми жили, був великий двір, і вся малеча до мене збігалася. Ми грали в ігри, займалися. І постійно мене не залишали думки, що не має так бути – дітей треба готувати до школи, літери вчити, пальчики розвивати, до соціуму звикати дітлахам потрібно.

Леся Миколаївна легко знайшла однодумців. Ідею відродити дошкільний навчальний заклад підтримали і директор, і голова сільської ради, і мами інших дітей.

  • Ми вирішили, що треба добиватися і щось робити. У цій будівлі вже не було ні вікон, ні дверей. Ми вісім років відбудовували цей садок. Ось такої я неспокійної вдачі. Зверталися, де тільки можна і ні. Виділяли нам то дев’ять тисяч, то п’ятнадцять. Тоді це були гроші. Провели опалення, зробили столярку. Гроші в основному йшли на матеріал та обладнання. А роботи самотужки робили – організовували батьків, просто бажаючих. Брали свої сім’ї і йшли сюди.

Енергія і наполегливість Лесі Миколаївни вражають. Невеличка на зріст, із лагідною усмішкою, мати чотирьох дітей поставила мету та із напівзруйнованої будівлі за сімнадцять років, при підтримці громади, створила затишний острів дитинства, куди із задоволенням поспішають малюки.

  • Сама б я нічого не зробила, тут мови нема. Найперше, звичайно, це підтримка родини. Звичайно, це мій чоловік. Багато мені допомагав, підказував, де можна зробити дешевше. Іноді, за добу виконував ті роботи, які наймані працівники обіцяли за тиждень закінчити.

Депутатську діяльність у районній раді Леся Іванівна розпочала у 2017 році. Була обрана по спискам від «Нашого краю» на виборах-2015.

  • Мене в районі знають більше по садочку, бо я багатьом надоїла (сміється). Не всі від мене у захваті, були різні ситуації. Коли отримувала дійсно допомогу, а коли чула «ти – вискочка», «знайшлась тут одна така». Багато вислуховувала. Але відповідала – знайшлась, бо за мною діти. І не мої власні.

Не власні діти не були для Лесі Іванівни ніколи чужими.

  • Завжди намагалася, щоб всі діти в селі були організованими. Бо сім’ї є дуже різні. Неблагополучних немало. Ситуації різні були. Дивлюсь, немає дитини в садочку. Їду на велосипеді до них додому. Мама, ну… яка є – така є – випивша. Я забираю цю дитину і везу її в дитячий садок. І я спокійна, що маля буде в мене нагодоване і доглянуте, буде чомусь навчатися. Було, коли дітей не забирали з садочку. Я ту дитину додому брала, бо не було, на кого лишити. А вона приходить і хвалиться перед іншими вихованцями: а я в Лесі Іванівни була. Нарозказує їм там. Я в групу заходжу, а вони всі до мене біжать: а ми теж до вас хочемо! Пам’ятаю, була осінь, погода гарна. Я кажу, добре, підемо до мене в гості всі, тільки проведіть заняття. В мене вдома тоді були в’єтнамські поросята, папужки. Ну дуже дітям прогулянка сподобалась.

Минулого року при створенні Лоцкинської ОТГ без вагань вирішила балотуватися в депутати. Говорить, перевагу об’єднаних громад відчувають неабияку.

  • Голова наша Зоя Михайлівна постійно намагається захищати проекти, але дуже важко це відбувається. Все нам дорікають, що ми не в громаді. І статус інший буде, і повноважень більше. Це відкриє нові можливості. Перевагу участі в проектах ми вже відчули. Наприклад, для садочку подавали проект, виграли, тепер маємо сучасні нові ліжечка. В роботі проект на 4 мільйони по будинку культури. Заклад непоганий, але одна аварійна стіна.

Говорить, що команда в Новолександрівці підібралася небайдужа, потужна і сподівається, що всі вони увійдуть в депутатський корпус новоствореної громади. Адже, у селі в останні роки вирішуються багато питань благоустрою, які б хотілось завершити – реконструйовано систему опалення в школі, будується водогін по селу (вже підведено до всіх соціальних об’єктів та охоплено три вулиці), в садочку та школі встановлено систему доочистки води.

  • Шкода, що ОТГ у нас маленька. Побачимо, наскільки вона буде спроможна. Але мріяти ми повинні? Мету ставити, як з садочком моїм було (посміхається). Буде мета, бажання – знайдуться ресурси. Реконструюється друга половина садочка – хочеться зробити спортзал для дітей, бо у нас вже тісно. Мрію про опалення в будинок культури. Буде опалення – організуємо спортзалу для дорослих, кімнати дозвілля. Ще мрію про робочі місця на селі. Ідею виношую – створити комунальну групу – щоб сміття сортувати і вивозити. Хай навіть не прибуток отримувати з цього, а рівень культури підвищити. В межах садочку ми вже сортуємо, дітей навчаємо. Мрію в межах села.

До Лоцкинської сільської об’єднаної територіальної громади увійдуть Лоцкинська сільська рада  (селища Лоцкине, Перемога), Новоолександрівська сільська рада (село Новоолександрівка). Від «Нашого краю» представлена потужна команда кандидатів з 19 осіб. За кожним з них – досвід роботи в громаді і велике бажання працювати надалі.

 

 

 

 

 

 

Теги: , ,