Cьогоднішнім днем. Чому молоді українці залишаться без пенсії
З 2018 року вийти на пенсію у 60 літ зможуть ті, чий трудовий стаж становить 25 років. Щороку цей показник збільшуватиметься і до 2028 року сягне 35 років.
Однак це не означає, що пенсійна реформа відбулася. Вона відбудеться, коли пенсія залежатиме від внесків людини на індивідуальний пенсійний рахунок і коли стосуватиметься молодих українців більше, ніж нинішніх пенсіонерів.
В Україні пенсійна система є трирівневою. Вона складається із солідарної системи, це перший рівень, обов’язкової накопичувальної системи, другий рівень, та недержавного добровільного пенсійного забезпечення, третій рівень. Проте діють лише два рівні — перший і третій.
Про українців молодого та середнього віку уряд планує подбати через запровадження з 2019 року другого рівня пенсійної системи.
Він передбачає, що особа або її роботодавець обов’язково сплачуватимуть внески на індивідуальний пенсійний рахунок, а пенсійний фонд інвестуватиме ці кошти. Пенсія кожного громадянина обраховуватиметься окремо, залежно від накопичених внесків та інвестиційного доходу.
You Only Live Once
Українці віком 20-30 років — це покоління, яке «живе сьогоднішнім днем» та «живе тільки раз». Воно росло під час фінансової кризи і не набуло довіри до фінансових інституцій. Це перше покоління людей, які зовсім не накопичують.
Частково через те, що витрачають більше часу на освіту, ніж їхні батьки, поєднують навчання з неофіційною роботою або не мають постійної роботи.
Дослідження Інституту суспільної думки Ґеллапа показують, що мілленіали змінюють роботу частіше, ніж інші покоління, майже половина шукає роботу просто зараз. Молодь схильна накопичувати на подорожі і бажаний спосіб життя, ніж на пенсію, навіть у тих країнах Заходу, де це є обов’язковим.
Українці середнього віку, батьки мілленіалів, відкладають на довготривалу перспективу не набагато краще, ніж їхні діти. Вони отримали негативний досвід накопичення у 1990-х роках, коли через гіперінфляцію та самоліквідацію Ощадбанку СРСР втратили заощаджені кошти.
«Я справно сплачую податки, мені нічого перейматися», — заспокоюють себе бюджетники. Оскільки покоління бейбі-буму, люди віком від 53 років до 71 року, вийшло на пенсію, вперше з 1980-х років у світі і в Україні стало більше старших і молодших людей, ніж людей працездатного віку.
Ті, хто працюють, платять за тих, хто не працює: на 11 млн платників податків в Україні припадає 12,5 млн пенсіонерів. Платники податків утримують пенсіонерів, за це їм нараховується страховий стаж, потрібний для виходу на пенсію у майбутньому. Так працює перший рівень пенсійного накопичення — солідарний.
На цьому рівні кошти не належать конкретній людині, яка їх сплачує, а перерозподіляються між усіма теперішніми пенсіонерами. Україна чи не єдина держава в світі, де перший обов’язковий рівень існує в чистому вигляді.
40-річна журналістка Юлія сумлінно сплачує податки до солідарного фонду. Вона не робитиме внесків до другого рівня накопичення, якщо це не стане обов’язковим, бо не впевнена у державному накопиченні. Тим більше, за її словами, в українців недостатньо високі зарплати, щоб відкладати щомісяця.
«Доведеться багато в чому собі відмовляти заради примарного шматка хліба через 25 років. Краще я поїду на тиждень у Париж за 100 євро сьогодні, ніж потім цієї суми вистачить на одну булочку», — говорить Юлія.
Вона не розуміє, як люди, які пережили 1990-ті, або ті, хто вклалися в нерухомість у Донецьку або Луганську, можуть зараз спокійно відкладати. Юлія переконана: якщо доживе до пенсії, то, залежно від ситуації, зуміє себе забезпечити.
Іноді мілленіали вважають, що не доживуть до пенсії або працюватимуть до кінця життя. Вони позбулися культури однієї роботи на все життя, але не почали накопичувати самостійно, щоб убезпечити себе.
22-річний Богдан займається органічною хімією, живе в Києві і пристойно заробляє. Він готовий багато працювати, щоб подорожувати, купити квартиру, авто. Богдан переконаний, що для створення сім’ї треба накопичити капітал.
Він не переймається накопиченням, бо розраховує на власні працездатність і мобільність. «Знаючи себе, я працюватиму до останнього. Якщо доживу, то на пенсію, ймовірно, не вийду. Тільки коли мої майбутні діти забезпечуватимуть себе самі, я замислюся про пенсію і збиратиму на неї гроші», — розповідає Богдан.
Орієнтуючись на нинішніх або завтрашніх пенсіонерів, уряд називає підвищення пенсій пенсійною реформою. Натомість про реформу треба говорити насамперед з молоддю. Бажано чесно попереджати про невідповідність між державними виплатами і сумою, необхідною для комфортного життя у старшому віці.
Накопичувати вже зараз
Уряд анонсував введення другого накопичувального рівня на 2019 рік. Цей рівень існуватиме поруч із солідарним і передбачатиме додатковий податок — певний відсоток від зарплати, що відкладатиметься на особисті рахунки. За словами Юлії Рудої з Центру економічної стратегії, запровадження другого рівня має небезпеки.
«По-перше, розпорядник має інвестувати кошти, щоб вони не втрачали своєї цінності. Враховуючи обмеженість інструментів і закритість зовнішніх ринків для України, ці вкладення будуть ризикованими. По-друге, з досвіду впровадження другого рівня у країнах, що мають високий рівень корупції або слабкі інституції, влада може використовувати кошти не за призначенням», — вважає експерт.
На її думку, українців не треба примушувати до додаткових відрахувань, вони повинні заощаджувати самостійно. Держава ж повинна забезпечити механізми. Щоб отримати більше доходу від накопичень до часу виходу на пенсію, українцям варто завчасно почати відкладати і розподіляти свої вкладення.
Зараз це можна зробити в рамках третього рівня пенсійної системи, добровільно-накопичувального. Особливо це стосується тих, хто отримує зарплату в конвертах, часто змінює роботу, є фрілансером або надає послуги без договору. На третьому рівні перебувають недержавні пенсійні фонди — НПФ — і страхові компанії — СК.
На Заході, де розвинений ринок цінних паперів, НПФ переважно вкладають в акції, які можуть бути більш дохідними, ніж банківські депозити.
Як обрати НПФ? Як чоловіка або дружину, говорить Тетяна Сальнікова, директорка Всеукраїнського адміністратора пенсійних фондів.
Фонд повинен бути таким, аби вкладники могли контролювати його діяльність, ставити питання та отримувати відповіді, а також у будь-який момент перевести свої накопичення до іншого фонду. Обираючи НПФ, варто зважати на його попередню діяльність, прибутковість, диверсифікацію інвестицій.
Чим довше працює НПФ, тим краще. Прибутковість варто оцінювати у тривалій перспективі, бо для пенсійного накопичення два-три роки — час не показовий.
«Хтось обирає накопичувати, хтось вважає, що не доживе до пенсії. Хтось обирає бути незалежним від дітей, а хтось розраховує, що діти його годуватимуть. Якщо людина хоче піклуватися про власний добробут на пенсії, є багато способів, як це робити. У що більшу кількість кошиків ви розкладете свої яблука, то більше яблук збережете. НПФ робить саме це, але професійно», — пояснює директорка.
В кінці 2016 року в Україні було 834 тис вкладників НПФ, що на 2,5% більше, ніж у 2015 році. За словами Сальнікової, для країни, де люди не раз втрачали свої гроші, це суттєва популярність. Якби другий накопичувальний рівень запровадили у 2007 році, як це планувалося, довіра до третього рівня була б вища.
Українці починають більше довіряти страховим компаніям. Страхування життя та пенсійне накопичення часто продають як один страховий продукт.
«Щороку кількість людей, які накопичують на пенсію через страхові компанії, зростає. Передусім, це люди середнього віку, які вже створили сім’ю. Страхові компанії мають перевагу перед НПФ через вищі прибутки від інвестицій», — розповідає фінансова консультантка Лілія Калаш.
Єлизаветі 32 роки, через війну вона із сім’єю переїхала з Луганської області до Львова. У 2017 році вона та її чоловік почали накопичувати через страхову програму. Страхування оформили на чоловіка, бо переважно він забезпечує сім’ю.
«Ми не надто розраховуємо на державну допомогу. Страхування виявилося хорошим варіантом. Так ми убезпечуємо себе в разі непередбачених ситуацій, щоби потім не довелося просити гроші у знайомих», — говорить вона.
Єлизавета переконана, що ефективніше почати накопичувати у 30 років, ніж у 50. Свої накопичення у страхових компаніях можна отримати будь-коли, не обов’язково чекати пенсійного віку. Різні страхові програми передбачають виплати на визначений строк після виходу на пенсію або довічне пенсійне утримання.
Сорокарічний Тарас оформив накопичувальний страховий поліс, бо відчуває відповідальність перед сім’єю. «Я бачу, як живуть пенсіонери, і не хочу, щоб виплати із солідарної системи були єдиним джерелом доходу», — пояснює він.
Тарас офіційно працевлаштований, сплачує внески в пенсійний фонд і розраховує на державну пенсію. Він не хоче змінювати звичний спосіб життя і обмежувати себе на пенсії, тому продовжуватиме накопичувати через страхову програму.
Однак регулювання і ліцензування СК породжує багато питань, вважає шеф-редактор інформаційного агентства «Фінансовий клуб» Руслан Чорній.
«Державна комісія, яка регулює страхові компанії, не виконує свої функції. Буває, що вона не може знайти страхову компанію для перевірки. Виявляється, що та вже зникла, але ніхто не повідомив про це регуляторів», — пояснює він.
Надійними є страхові компанії з іноземним капіталом. Натомість варто уникати компаній з високим рівнем перестрахування. Це може свідчити про їхню участь у фінансових схемах або про роботу з високими ризиками.
Інвестувати
Українці, які хочуть накопичувати і примножувати капітал, можуть легально інвестувати в закордонні активи з липня 2017 року. Йдеться як про нерухомість, так і про акції закордонних компаній.
«У 30 років я почав вкладати в індексні фонди та перспективні підприємства. Банківський депозит менш надійний і не дає достатньо прибутку. Почав, коли зрозумів, що зможу жити в старості так, як звик, тільки якщо відкладатиму самостійно. Це страхує і мене, і мою сім’ю», — розповідає Валентин.
Він не розраховує на державну пенсію, хоча сплачує податки регулярно. «Якщо ми самі відкладаємо на пенсію, то стаємо більш відповідальними за своє завтра, менше очікуємо від держави, отже, менше залежимо від неї. Так суспільство відходить від стану інфантильності», — говорить Валентин.
Він виховує сина, але не хоче, щоб через 20 років його утримував син, тому намагається зробити так, щоб фінансовий капітал працював на нього вже зараз.
«Я не відкладаю гроші на пенсію в сучасному розумінні цього слова», — розповідає 36-річний Святослав, аналітик у міжнародній компанії.
Для нього важливо накопичувати кошти для гідного життя, аби в майбутньому не залежати від кар’єри, стану здоров’я, економічної ситуації в державі. Подорожі, активний відпочинок, квартира в Києві — Святослав не готовий у майбутньому відмовитися від свого звичного життя через невелику пенсію.
«Доки в Україні солідарна система, моя майбутня пенсія залежить від економічної ситуації та пенсійних виплат попередніх працівників. Це мене не влаштовує, тому я створив інвестиційний портфель, який дасть мені фінансову незалежність», — говорить він. Портфель — це співвідношення різних інструментів: депозитів, цінних паперів, нерухомості, землі, страхових та пенсійних платежів, золота.
Вік має значення: у старшої людини менше часу, щоб почати все спочатку, а ймовірність виникнення проблем із здоров’ям зростає. На думку Святослава, у 60-70 років частка ризикованих активів повинна бути мінімальною.
Державним банкам українці переважно не довіряють: з 2015 року майже 20 банків покинули ринок. Держава компенсує вкладникові до 200 тис грн у разі банкрутства банку, але це не сприяє зростанню довіри. Потрібно цікавитися, які банки надійні.
Це повинні бути установи із світовим ім’ям, хорошою історією та зрозумілими власниками. Вони не завжди обіцяють високу дохідність, але їм можна довірити свої кошти, пояснює Юлія Руда з Центру економічної стратегії.
Ще один шанс на гідну старість — нерухомість. «Тішуся думкою, що проживу на прибуток від оренди квартири. Ми з чоловіком вклали у неї гроші, аби мати додатковий прибуток на пенсії», — каже київська дизайнерка-фрілансерка Вікторія.
Вона не розраховує на високу державну пенсію, тому сподівається, що ренти з житла вистачатиме для гідної старості. Однак цей метод має суттєві недоліки. Наприклад, багато кому бракує грошей, щоб купити квартиру, а ціни на нерухомість коливаються під впливом змін в економіці та політиці.
Є ризик, що через інфляцію купівля житла обійдеться дорожче, ніж його продаж за кілька років, і тоді нерухомість перетвориться з інвестиції на тягар.
За підрахунками видання «Новое время», якщо купити квартиру за 80 тис дол і здавати її в довгострокову оренду за 250 дол на місяць, інвестиційний прибуток від такого вкладу через десять років становитиме лише 3% на рік. Це приблизно дорівнює річному відсотку від депозиту в надійному закордонному банку.
Отже, з одного боку, нерухомість може приносити стабільний дохід на старості, з іншого — її рентабельність порівняно низька.
Вирішуйте самі
Людина, яка думає, що ніколи не вийде на пенсію, має рацію. Якщо ж людина хоче вийти на пенсію в 55 років, це також досяжно. «Ми живемо тільки раз» — це правда, але старіємо також лише раз, і це невідворотно.
Так чи інакше, кожен вкладає у те майбутнє, яке бачить для себе сам.
Зміни, які відбуваються у пенсійній системі, не можна назвати повноцінною реформою, тому розраховувати тільки на них ризиковано. Пенсійні і податкові правила не раз змінюватимуться, але держава мусить запропонувати інструменти накопичення і підвищувати довіру громадян до них.
Хоча кожен інструмент має недоліки, потенційний результат є індивідуальним і залежить від фінансової грамотності та мотивації людини.
За матеріалами видання Економічна правда
