«Христос народився! Славімо його!».

У перший день Різдва, 7 січня, українці всією сім’єю йдуть у церкву на святкову службу, присвячену народженню Ісуса Христа. Повертаючись із церкви, люди радо вітають одне одного: «Христос народився! Славімо його!». Після закінчення церковної служби прийняття повертатися додому і сідати за святковий стіл, який уже не є пісним. Сало, печінка, ковбаса, різні смаженості та копченості, все за чим сумувала під час посту душа, повинно стояти на столі.

По обіді наступає час заслуженого відпочинку. В гості ж потрібно йти вже після обіду. У перший день Різдва у гості майже не ходили. Тільки одружені діти (з невісткою або зятем) повинні були відвідати після обіду своїх батьків. При цьому вони говорили, що везуть дідові вечерю.

Дуже давньою є українська традиція миритися в цей день, пробачати одне одному образи, вільні й мимовільні, щоб на повну міру відчути радість життя.

Надвечір 7 січня йшли перші дитячі гурти колядників, у кожного через плече торбинка, куди складали гостинці.

Зазвичай колядувати ходили тільки хлопчики, адже вважалося, що саме вони мають першими завітати в дім на свята. Чим більше маленьких колядників прийде до оселі, тим щедрішим та врожайнішим буде наступний рік, вірили у народі. Під дзеленькання дзвонаря «гості» враз заводили гучну пісню з побажаннями господарям усіляких благ та гараздів. А ті, в свою чергу, щедро частували колядників солодкими гостинцями: яблуками, горіхами, медівниками та бубликами, а старших, бувало, й до столу запросять.

Дівчата ж колядували пізно ввечері, коли геть темніло. З ліхтарем у вигляді зірки або місяця обходили вони усі довколишні домівки — від найбагатшої до найбіднішої, співаючи пісень…

Від «Нашого краю» бажаємо вам веселого Різдва, побільше колядників. Хай з народженням Христа  ваші оселі наповнить благодать, спокій та добробут. А нашу Україну закриє від негараздів мирне небо.