Історія кохання мої батьків

Історією кохання своїх батьків поділилася Марія Шарата. Насолджуйтесь з нами і ви.

Я побачила його здалеку. Мабуть, мою увагу привернула його щира посмішка на всі тридцять два, а, може, – розслаблена манера ходи. Словом, ще за декілька метрів до зустрічі наших очей я знала: його ні в якому разі не можна відпустити. І не віпустила. Я помітила, що він теж дивиться на мене, і послала йому стрілу  Купідона у формі сміливої, хоча й одночасно стриманої усмішки. Він теж мені всміхнувся.

Ідучи далі вулицею, я все ще посміхалася, не підіймаючи очей. Аж раптом – дивовижне одкровення: я відчуваю погляд таємного незнайомця на своїй спині. Відчуваю приємне тепло між лопатками, але краще провалитися під землю, ніж повернутися і глянути. Зупиняюся на краю тротуару, перечікуючи потік машин, щоб перейти вулицю. Тільки-но рушаю вперед, як мене зупиняє голос. Теплий мужній голос.

‒ Перепрошую…

Обертаюся. Хто ж Ви, милий незнайомець?..

‒ Я хотів запитати, чи погодитеся Ви сьогодні пообідати зі мною?

Подумки собі кажу: «Який романтик, а який в нього тембр..», а вголос:

‒ Думаєте, не зашвидко?

А він впевнено, швидко відповідає:

‒ Згоден, зашвидко, але я побачив милу дівчину, якій  всміхнувся, а вона всміхнулася мені у відповідь. Невже ми відпустимо один одного, навіть не познайомившись?

‒ То що? Сьогодні о тертій на цьому ж місці?

Думки та емоції переповнюють  мою голову. Незручна пауза затягується… І тут з моїх вуст виривається:

‒ Назвіть хоча б одну причину, чому я маю погодитися.

‒ Одну причину…Чому так складно..

Я вражено дивлюся йому у очі. У нього такі яскраво-зелені очі.

‒Знаю! Я знаю причину.

Він хапає мене за руку і притуляє її до своєї неголеної щоки.

‒ Причина. От вона: скажете мені «так» — у мене з’явиться нагода поголитися. Я думаю, що я значно краще виглядаю, коли поголений.

І тут він відпускає мою руку.

‒ Так, я кажу Вам так…

‒  Ось таке було наше перше знайомство з  твоїм татом ‒ трохи дивне для мене, але дуже романтичне, ‒ каже мені мама, закінчуючи свою розповідь і додає:

‒ Одного разу і ти зустрінеш свою людину. Того, хто прийме тебе такою, яка ти є, і кохатиме тебе разом з усіма твоїми недоліками. Того, хто завжди тебе підтримає. Того, хто просто буде поруч з тобою. Розмови з ним будуть зігрівати твоє серце навіть у найхолоднішу пору року. Чекай…!